Вимова літери Ш – глухий твердий, що шипить звук [ш] (парний до дзвінкого [ж], що зображується буквою Ж). У давньослов'янській мові позначала переважно м'яку звук [ш'], відповідний сучасній літері Щ, тоді як літера Щ вимовлялася як [ш'ч'].
Згідні літери Ж, Ш, Ц завжди позначають тверді приголосні звуки [ж], [ш], [ц], незалежно від того, які літери стоять після них.
ш [ш] – приголосний, глухий парний, твердий непарний. Літера "ш" позначає звук [ш], який є глухим і завжди твердим. За дзвінкістю/глухістю "ж" та "шє парними. Відповідь: [ж] і [ш].