Герой побачив даму в ложі цирку і негайно закохався у неї. З того часу минуло вісім років, і весь цей час закоханий Жовтків пише Вірі листи.
Жовтків вперше побачив Віру Миколаївну в цирку, в ложі, в першу ж секунду він її полюбив: «немає нічого схожого на неї, немає нічого кращого, немає ні звіра, ні рослини, ні зірки, ні людини прекрасніша за Вас і ніжніше. У Вас начебто втілилася вся краса землі…».
Жовтків писав так: «Я не винен, Віра Миколаївна, що богу завгодно було послати, мені, як величезне щастя, любов до Вас. Сталося так, що мене не цікавить у житті ніщо: ні політика, ні наука, ні філософія, ні турбота про майбутнє щастя людей — для мене все життя полягає лише у Вас.
Княгиня попросила його закінчити цю історію і він пообіцяв зникнути назавжди. Вранці Віра прочитала у газеті, що Жовтків наклав на себе руки. Увечері княгиня здобула прощальне лист, в якому він писав про свою любов до неї і просив на згадку про нього зіграти другу сонату Бетховена для фортепіано.