Гранична допустима концентрація (ГДК) – це максимальна концентрація домішки в атмосфері, віднесена до певного часу усереднення, що за періодичного впливу або впродовж усього життя людини не чинить ані на неї, ані на навколишнє середовище в цілому шкідливої дії.
Під ГДК розуміють таку максимальну концентрацію хімічних елементів та їхніх сполук у навколишньому середовищі, яка за повсякденного впливу впродовж тривалого часу на організм людини не спричиняє патологічних змін або захворювань, які встановлюють сучасними методами досліджень, у будь-які строки життя…
Гранично допустима концентрація (ГДК) – максимальна кількість шкідливої речовини в одиниці об’єму або маси, яка за щоденного впливу протягом необмеженого часу не спричиняє будь-яких хворобливих змін в організмі та несприятливих спадкових змін у потомства.
Для надзвичайно небезпечних речовин (пари ртуті, сірководень, хлор) ГДК у повітрі робочої зони не повинна перевищувати 0,1 мг/м3. Якщо ГДК становить понад 10 мг/м3, то речовина вважається малонебезпечною. До таких речовин відносять, наприклад, аміак.